Безпека дитини: завдання, можливості та дії дорослих в умовах воєнного стану

Одним із найголовніших завдань дорослих в часи війни – це підтримка та турбота про дітей. Через невеликий життєвий досвід і особливості дитячої психіки їм загрожує більше небезпек, фізичних та психоемоційних, ніж дорослим. Водночас існують інструменти, які дозволяють мінімізувати ризики та вберегти фізичне та психічне здоров’я дитини. Дізнайтеся детальніше про важливі дії дорослих під час війни.

1. Будьте разом з дитиною, обіймайте її. Якщо її рухи пришвидшені, необхідно говорити повільно, тихо й бути на рівні очей дитини.
2. Скажіть слова підтримки: «Ми в порядку. Ми будемо робити все, що в наших силах», «Я доросла, я знаю, що робити», «Я з тобою». За необхідності повторюйте.
3. Заспокойтеся самі та стабілізуйте дитину. Чим молодші діти, тим сильніше їхній психоемоційний стан залежить від стану батьків. Тому спочатку стабілізуємось самі. Це можна зробити за допомогою контролю стоп, спини, очей та рук (за С.Ройз)

Сядьте стійко, наскільки це можливо. Якщо ви опираєтеся на стінку стільчика, опирайтеся. Відчуйте, як щільно “вм’ялися” в стільчик. У людини є кілька точок опори й контакту, завдяки яким вона може вийти зі стану паніки та стресу й допомогти собі не потрапити в стан травматизації.

Перше — це стопи. Що б не відбувалося, перевіряйте в себе і своїх дітей, наскільки стійко стоять стопи. Подивіться зараз на ваші ноги. У той момент, коли ви чуєте інформацію, що вас лякає, постарайтеся одразу подивитися на свої ноги. Коли з’являється контакт із ногами, з’являється можливість рухатися.

Друге — спина. Якщо у вас є можливість на щось опиратися, зробіть це. У той момент, коли стає страшно, притуліться до стіни чи до спинки стільчика.

Третє — очі. Озирніться своєю кімнатою. Подивіться, що видно навкруги. Якщо поруч із вами хтось є, зустріньтеся з ним / нею поглядом. Коли страшно, ми говоримо “у мене в очах потемніло”, тобто виходимо із зорового контакту. А ще, коли стає страшно, у нас розширюються зіниці, щоб охопити поглядом більшу кількість об’єктів. Буває, усе “пливе” перед очима, а буває, в очах темніє. Тож спробуйте покліпати очима і знайти якусь яскраву точку навкруг, аби сфокусуватися.

Четверте — руки. Стисніть і розтисніть свої руки, потріть їх. У той момент, коли ми тремо руки, допомагаємо вийти собі з фази стресу. Далі обійміть себе. Коли нам страшно й ми потрапляємо у фазу сильного стресу, втрачаємо контакт зі своїм тілом. Ми буквально “вилітаємо” з нього. Але тільки тіло може витримати те напруження, з яким ми стикаємося.

Або ж знайти точку рівноваги для себе. Доступний практично всім спосіб – дихальні вправи. (н-д, “Квітка і свічка”, “Дихання по квадрату” тощо) Лише після того, як стабілізуєтесь самі, починайте говорити з дитиною: спокійно та не надто голосно.

1. Домовтеся про правила поведінки. У небезпечній ситуації дитина повинна виконувати ваші розпорядження миттєво і без сперечань.

• Ваші прохання повинні бути лаконічними та зрозумілими.
• Якщо є можливість, завчасно порепетируйте в ігровій формі головні команди: «Стій»,«Торкатись заборонено», «Підійди або тримай за руку».
• Потренуйтеся разом із дитиною виконувати ці команди на швидкість.

1. Носіть кишеньковий талісман з собою! Під час війни нам доводиться, за потребою(н-д, під час повітряних тривог) тимчасово покидати домівки, або ж може виникнути потреба це зробити назавжди. Попросіть дитину вибрати маленьку іграшку або талісман, який вона зможе покласти в кишеню. Це може бути навіть мушля з відпустки на морі або камінчик з рідного двора. Скажіть, що у хвилини, коли буде страшно чи самотньо, дитина може брати цю іграшку в руки, розмовляти з нею, розповідати їй про свої почуття.
2. Прикріпіть до верхнього одягу дитини бейдж з повною інформацією про неї. Ім‘я, прізвище, вік, контактні дані батьків, особливі медичні потреби дитини (якщо такі є), вкажіть групу крові. Окрім бейджа на одязі, покладіть дитині у кишеню записку та/або напишіть цю інформацію на її руці стійким маркером або ж наклейте цупкий скотч на одяг. У стані стресу забувати прості речі можуть навіть дорослі, а діти й поготів.
3. Памятайте про відновлення: 

• Обов’язково обіймайте дитину.
• Цілуйте на ніч.
• Читайте казки, історії.
• Говоріть дитині: «Я поруч, я з тобою, я тебе люблю».
• Виділяйте час на рухову активність: організовуйте спільні прогулянки на свіжому повітрі (обговоріть з дитиною, що якщо під час прогулянки дитина помітила іграшки, мобільний телефон, або будь-які інші предмети: 1) категорично забороняється їх торкатися чи піднімати; 2)негайно повідомити про знахідку дорослого).
• Зустрічайтеся з друзями.
• Грайтесь з домашніми улюбленцями, або разом в цікаві ігри.
• Дивіться мультфільми.
• Виконуйте дихальні та релаксаційні вправи (для стабілізації емоційного стану).
• Разом вечеряйте.
• Подбайте про достатній сон та добру їжу.
•  Хваліть і підбадьорюйте дитину.
• З розумінням ставтесь до  емоцій дитини, дозволяти їх проявляти.
• Разом мрійте, що будете робити після ПЕРЕМОГИ! Будуйте плани на майбутнє!