Як реагувати на дитячі забаганки: чотири дiючих лайфхаки для батьків

---

«Мамо, купи», «Хочу таку саму ляльку, як у Оленки», «Ну, мам, мам, мам» — часом у батьків голова йде обертом від бажань і прохань дитини, вони не знають, як правильно вчинити у тій чи тій ситуації. А буває і так, що мами й тати навіть і не здогадуються про потреби дитини, адже вона або злегка натякає, або взагалі не говорить про них. Щоб навчити батьків правильно реагувати на дитячі бажання, скористайтеся порадами від нашого експерта.

Тату, ку-у-у-у-пи! Ну будь ласочка…

Купувати чи не купувати — надскладний вибір. Утім, обидва варіанти — крайнощі. Зокрема, якщо батьки керуються принципами «куплю, щоб дитина не вередувала, не набридала своїми «Хочу!» або «не куплю, бо не варто зважати на кожну забаганку». Рішення про те, купувати дитині певну річ чи ні, треба приймати, зважаючи на реальні обставини й ситуації.

Навіть якщо у вашій родині немає фінансових проблем, не варто перетворювати квартиру на магазин іграшок або виставку дитячих речей. Також не треба вибудовувати взаємини з дитиною за формулою «Будь-який твій каприз — за наші гроші». Крім цього, не намагайтеся відкупитися від дитини, аби вона відчепилася, не заважала, була слухняною тощо. Якщо дитина просить щось купити, поговоріть із нею і спонукайте пояснити доцільність покупки: для чого потрібен бажаний предмет, як дитина його використовуватиме тощо.

Якщо наразі ваша родина не має коштів, щоб придбати для дитини бажану річ, про це треба відверто поговорити. Можете поспівчувати дитині: «На жаль, я не можу купити тобі цю ляльку. Вона справді дуже красива і я з радістю купила б її тобі, якби могла». У період скрути намагайтеся не провокувати дитину — ходіть за покупками без неї або радуйте її обмеженою кількістю товару — один банан, йогурт, цукерка тощо.

В обох ситуаціях ліпше, якщо дитина навчиться обмежувати себе, чекати бажаного, радіти новим речам. Вміння просити без істерик, зайвих емоцій, дорікань, а також спокійно переживати відмову — корисні навички, які варто формувати змалечку. Для цього давайте дитині змогу спокійно, по-дорослому обговорити з вами її бажання, при цьому не докоряйте їй і не сваріть.

Мамо, побудь зі мною!

Дошкільник потребує турботи, спільних розмов та ігор із батьками. Та чимало батьків зосереджує свою увагу на навчанні, поведінці, успіхах дитини й не вважає за потрібне проводити з нею час: гратися, розважатися, розмовляти, обговорювати важливі теми, давати поради тощо. Рідко хто із дітей може чітко сформулювати: «Мамо, мені тебе не вистачає», «Тато, пограймося разом, я за тобою сумую». Зазвичай своє бажання поспілкуватися з батьками дошкільники проявляють за допомогою:

• негативної поведінки — вередують, впадають в істерики, кричать, ображаються — «Ти мене не любиш», «Я вам не потрібен»;
• демонстративної холодності — не розмовляють, забиваються в куток, закриваються в кімнаті.

Пам’ятайте, що говорила б і як поводилася б дитина, вона прагне відчувати, що ви приймаєте її такою, якою вона є, любите її.

Завуальовані прохання-бажання

«А Миколці подарували отакенного робота-трансформера!» Завуальоване бажання дитини зазвичай має форму розповіді про іншу дитину, якій купили чи подарували якусь річ і вона принесла її у садок. У дитячому світі, так само як і в дорослому, побутує мода на «статусні» речі — роботизовані іграшки, смартгодинники, планшети тощо. Тож дивлячись на щасливого однолітка, який тішиться модною і яскравою іграшкою, дитина, найімовірніше, також захоче собі таку. Утім, боячись батьківської відмови або соромлячись попросити про омріяне прямо, вона намагатиметься ненав’язливо натякнути про своє бажання. Як реагувати на завуальоване бажання дитини?

Існує два способи відреагувати на завуальоване прохання-бажання дитини:

• вдати, що не помітили замаскованого прохання-бажання. Утім, це не найкращий спосіб.
• запитати, що саме сподобалось дитині й чи хотіла б вона мати таку саму річ. Це не означає, що ви готові бігти до магазину й купувати її. Можна домовитися із дитиною, що вона отримає цю річ у свій день народження чи день вашої зарплати або ж «замовити» бажане Святому Миколаю, бабусі з дідусем тощо.

Хочу на ручки!

Побачити і зрозуміти, що дитина бажає захисту, батькам часом буває складно. Дитину можуть образити однолітки — дражнити, забрати іграшку, штовхнути чи вдарити, не покликати в гру, або дорослі — поставити в куток, незаслужено покарати. Однак дитина може соромитися, відчувати, що має самостійно впоратися із ситуацією, а тому нікому нічого не говорити. Здебільшого так трапляється у сім’ях, де батьки привчають дітей не висловлювати своїх емоцій: «Ти вже дорослий», «Не плач», «Вирішуй сам», «Це твої друзі».

Обов’язково слід звернути увагу, якщо дитина регулярно відмовляється йти в дитячий садок, залишатися з бабусею чи дідусем, із нянею, знайомими. Часто батьки сприймають такі відмови як капризи, а тому соромлять дітей або дають некоректні поради «Дай здачі», «Не грайся» тощо. Нерідко батьки й самі з’ясовують стосунки з дорослими у присутності дітей, не соромлячись своїх висловлювань та некоректної поведінки.

Тож що робити, коли дитина потребує захисту? Поговоріть із нею з’ясуйте, чому вона не хоче спілкуватися з тією чи тією дитиною або дорослим. Не залишайте без уваги бажання дитини, щоб ви захистили її. Будьте відкритими та чуйними. Ви або ваш партнер можете поговорити із дитиною першими: поділитися своїм досвідом, розповісти про те, як долали труднощі, переживали невдачі, шукали відповіді на різні запитання. Так, дитина зрозуміє, що вона не одна у світі, і знатиме, що поруч завжди є хтось із дорослих.

Щоб ненав’язливо розпочати розмову із дитиною, у пригоді вам стануть книжки, фільми, мультфільми. Так, наприклад, мультфільм «Про всіх на світі» дасть змогу навчити дитину дружити, бути терплячим, толерантним, сприймати інших такими, якими вони є. Ви також можете самостійно вигадати якусь історію, щоб розпочати розмову, залишаючись при цьому в безпечному просторі.

«Захищаючи» маленьку дитину — ви вберігаєте її в подальшому від булінгу, сексуального насильства, небажаних контактів.